Блог вчителя початкових класів Грицик Нелі

Шановні батьки та учні. 

Прошу переглянути дану інформацію, яка буде корисною на наступному уроці природознавства

Джерело Престольне. Легенда про виникнення джерела.

            З найдавніших часів, праязичних, а можливо і раніше, ще за часів Ведизму, наші предки до джерел, колодязів, криниць, ставилися бережливо, без перебільшення можна сказати, що боготворили.

Над джерелами з глибокої давнини ставили цямриння, їх дбайливо обкладали камінням. В християнські часи над ними стали споруджувати часовні з лампадками; влаштовували купелі. Біля джерел при такому до них відношенні, не можна було смітити, лаятися. До святої води приходили лише в чистому, святковому вбранні.

            Витік кожної річки, річечки чи струмка починається саме з природного джерела. Тому із давніх-давен людина завжди турбувалася про чистоту водних джерел, шанобливо ставилася до річок, озер, криниць, природних джерел, очищала їх від мулу та упорядковувала. Берегла і леліяла їх, бо добре знала, що вода є основа життя на землі.

         В нашій місцевості є багато джерел, одне із них джерело Престольне на заході міста.

Стояв теплий весняний ранок. Золоте коло сонця поволі здіймалося вгору по високому голубому небу. Линув радісний журавлиний крик – кру, кру… Гай зеленів молодим листям, пнувся вгору тугим співучим гіллям.

         Весело дзвенів над полями невтомний жайворонок. Це була Пасхальна неділя і місцеве населення поволі сходилося до невеличкої церкви на краю села. Тремтіло сповнене весняними пахощами повітря. І небо, мирне, безхмарне, дивилося на них й усміхалося радісно від розкоші і щастя.

Раптом один з юнаків вловив ледь відчутний тупіт копит. Він глянув довкола. Ген – ген на виднокрузі мчить якась темна цятка. Що воно? Чи то вітер гонить перекотиполе безкраїм степом, чи вершник поспішає з важливою звісткою? Юнак пильно вдивляється в далину. Ні, не перекотиполе! Швидко, то зникаючи на хвилину в невидимій звідси балці, то виринаючи на зелених пагорбах, наближається ця темна цятка. Хто то? Куди він мчить? Невже знову війна? Ще через декілька хвилин стукіт копит став сильнішим, на горизонті з’явилося багато подібних цяток…

Вигін був запруджений нажаханими людьми. Довкола пантрували кінні ординці. Посеред майдану, гарцював на гарячому коні вершник. Все місцеве населення зігнали до церкви. Крики, лемент, тривожне калатання дзвонів, іржання коней, брязкіт зброї…

            Раптом небо стало червоним, чи то від палаючої церкви, чи то від моря людської крові. Яничари перерізали всіх людей і спалили церкву, бо не захотіли красуні дівчата стати добровільно наложницями, прислугою турецьким вельможам, а мужні юнаки до останнього боронили їх від загарбників. З гордо піднятою головою, без тіні страху в очах, ступили вони в палаючу церкву. Безстрашні слов’янки вибрали смерть, а не «солодке» життя в полоні. Дуже довго текла кров людська, забарвлюючи смарагдову траву в червоний колір…

            Але не всі люди загинули, доля подарувала життя юнці (років 12-ти). Яка в своєму серденьку зберегла пам’ять про ті страшні події, Вона поклялася, що не вимре село, що відродиться з попелу, як чарівна Фенікс – птиця. А все, що бачила – вирішила передати своїм дітям, онукам і заповісти не забувати про це ніколи, бо про це не дала забути навіть сама матінка природа – там, де стояла церква, де текла кров, почало бити джерело. Вода в ньому напрочуд смачна, чиста та ще й має лікувальні властивості (лікує запалення очей, тощо).

Південний Буг

Південний Буг – ріка на південному заході України. Довжина – 806 км. Площа басейну 63 700 кв. км. Єдина велика річка України, яка повністю протікає на її території.

У давніх греків ріка була відома під назвою Гіпаніс, Іпаніс. Точна назва невідома. Французький гірограф Елізе Реклю пов’язує назву річки зі словом «бог». Ян Розвадовський і Макс Фармер виводять гідронім від давньонімецького Bach ("струмок").

Виток Південного Буга розташований у Поділлі, на схід від Волочиська і 90 км на захід від Хмельницького з болот на Подільської височини, звідти тече на схід через Вінницю, поблизу якої змінює напрям на південно-східний і впадає у Бузький лиман, а потім утворює з Дніпром Дніпро-Бузький лиман. Далі тече поблизу розкопок давнього міста Ольвія і впадає у Чорне море. У верхів’ях тече заболоченою місцевістю у низьких берегах; у середній течії – у глибокій долині; маються пороги. Далі річка виходить на Причорноморську низовину.

Повінь з кінця лютого до початку травня. Замерзає майже регулярно у листопаді-лютому; розкривається до середини березня.

Головні притоки Південного Бугу: Пласка, Вовк, Тернова, Іква, Случ, Хомора (Хмельницька область),; Згар, Ров, Соб, Дохна, Савранка, Десна(Десенка) (Вінницька область); головні ліві - Синюха, Синиця у Кіровоградській області, Мертвовод у Миколаївській області, Інгул у місті Миколаїв, праві - Згар, Кодима, Гнилий Єланець.
           Ріка протікає через такі населені пункти: Хмельницький, Хмельник, Вінниця, Гнивань, Ладижин, Саврань, Гайворон, Первомайськ, Южноукраинськ, Вознесенськ, Нова Одеса, Миколаїв.

У районі Мігії долина Південного Буга – одне з найбільш мальовничих міст не лише у долині ріки, але на всій рівнинній території країни. Скелі з давніх гранитів з численними порогами і островами приваблюють сюди любителів байдарочного і плотового сплаву. Деякі гранитні виходи мають власні імена і охоронний статус, як геологічні пам’ятки природи. Серед них Висока скеля, що витягнулася на сотню метрів поперек долини річки, утворюючи один з найвідоміших порогів, що через свою форму отримав назву Інтеграл, і скеля Турецький стіл, яка більше двох століть зберігає пам’ять про те, що ця ділянка долини була прикордонною з мусульманським світом.